Батьківський комітет
Положення про батьківський комітет школи Дане положення регламентує діяльність батьківського комітету загальноосвітньої установи, що є органом самоврядування загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
1. Загальні положення1.1. Положення про батьківський комітет приймається на загальношкільних батьківських зборах, затверджується та вводиться в дію наказом по загальноосвітній установі. Зміни та доповнення в дійсне положення вносяться в такому ж порядку.
1.2. Батьківський комітет (далі за текстом - комітет) очолює голова. Комітет підкоряється й підзвітний загальношкільним батьківським зборам.
Термін повноважень комітету - один рік (або ротація складу комітету проводиться щорічно на третину).
1.3. Для координації роботи до складу комітету входить заступник керівника загальноосвітньої установи з виховної роботи.
1.4. Діяльність комітету здійснюється відповідно до Конвенції ООН про права дитини, чинного законодавства держави в галузі освіти, Типових положень про загальноосвітню установу, статуту загальноосвітньої установи та даного положення.
1.5. Рішення комітету є рекомендаційними.
Обов'язковими є тільки ті рішення комітету, з метою реалізації яких видається наказ по загальноосвітній установі.
2. Основні задачіОсновними задачами комітету є:
2.1. Сприяння керівництву загальноосвітньої установи:
в удосконалюванні умов для здійснення освітнього процесу, в охороні життя та здоров'я учнів;
у захисті законних прав та інтересів учнів;
в організації та проведенні загальношкільних заходів.
2.2. Організація роботи з батьками (законними представниками) загальноосвітньої установи, учнями з роз'яснення їхніх прав та обов'язків, значення всебічного виховання дитини в родині.
3. Функції загальношкільного батьківського комітету3.1. Сприяє забезпеченню оптимальних умов для організації освітнього процесу (надає допомогу у придбанні підручників, у підготовці наочного методичного приладдя).
3.2. Координує діяльність класних батьківських комітетів.
3.3. Проводить роз'яснювальну й консультативну роботу серед батьків (законних представників) учнів про їхні права й обов'язки.
3.4. Сприяє у проведенні загальношкільних заходів.
3.5. Бере участь у підготовці загальноосвітньої установи до нового навчального року.
3.6. Разом із керівництвом загальноосвітньої установи контролює організацію якості харчування учнів, медичного обслуговування.
3.7. Надає допомогу керівництву загальноосвітньої установи в організації та проведенні загальношкільних батьківських зборів.
3.8. Розглядає звертання на свою адресу, а також звертання з питань, віднесених дійсним положенням до компетенції комітету, за дорученням керівника загальноосвітньої установи.
3.9. Бере участь в організації безпечних умов здійснення освітнього процесу, виконання санітарно-гігієнічних правил і норм.
3.10. Взаємодіє з громадськими організаціями з питання пропаганди шкільних традицій, укладу шкільного життя.
3.11. Взаємодіє з педагогічним колективом загальноосвітньої установи з питань профілактики правопорушень, бездоглядності та безпритульності серед неповнолітніх учнів.
3.12. Взаємодіє з іншими органами самоврядування загальноосвітньої установи з питань проведення загальношкільних заходів та всього іншого, що стосується компетенції комітету.
4. Права батьківського комітетуВідповідно до компетенції, установленої дійсним положенням, комітет має право:
4.1. Вносити пропозиції керівництву та іншим органам самоврядування загальноосвітньої установи й одержувати інформацію про результати їх розгляду.
4.2. Звертатися за роз'ясненнями в установи й організації.
4.3. Заслуховувати й одержувати інформацію від керівництва загальноосвітньої установи, інших органів самоврядування.
4.4. Викликати на свої засідання батьків (законних представників) учнів за представленням (рішенням) класних батьківських комітетів.
4.5. Давати роз'яснення та вживати заходи з розглянутих звертань.
4.6. Виносити громадський осуд батькам, які ухиляються від виховання дітей у родині.
4.7. Заохочувати батьків (законних представників) учнів за активну роботу в комітеті, надання допомоги у проведенні загальношкільних заходів тощо.
4.8. Організовувати постійні чи тимчасові комісії під керівництвом членів комітету для виконання своїх функцій.
4.9. Розробляти та приймати локальні акти (про класний батьківський комітет, про постійні й тимчасові комісії комітету).
4.10. Голова комітету може бути присутнім (з наступним інформуванням комітету) на окремих засіданнях педагогічної ради, інших органів самоврядування з питань, що відносяться до компетенції комітету.
5. Відповідальність батьківського комітетуКомітет відповідає за:
5.1. Виконання плану роботи.
5.2. Виконання рішень, рекомендацій комітету.
5.3. Установлення взаєморозуміння між керівництвом загальноосвітньої установи та батьками (законними представниками) в питаннях сімейного та громадського виховання учнів.
5.4. Прийняття рішень відповідно до діючого законодавства.
5.5. Бездіяльність окремих членів комітету чи всього комітету.
5.6. Члени комітету, не приймаючої участі в його роботі, за представленням голови комітету можуть бути відкликані виборцями.
6. Організація роботи6.1. До складу комітету входять представники батьків (законних представників) учнів по одному від кожного класу (у залежності від кількості класів у загальноосвітній установі можуть входити по одному представнику від паралелі, по два представники від класу і т. п.).
Представники в комітет обираються щорічно на класних батьківських зборах на початку навчального року.
6.2. Чисельний склад комітету загальноосвітня установа визначає самостійно.
6.3. Зі свого складу комітет обирає голову (у залежності від чисельного складу можуть обиратися заступники голови, секретар).
6.4. Комітет працює за планом і регламентом, що узгоджені з директором школи.
6.5. Про свою роботу комітет звітує перед загальношкільними батьківськими зборами вкінці навчального року.
6.6. Комітет правомочний виносити рішення при наявності на засіданні не менше половини свого складу. Рішення приймаються простою більшістю голосів.
6.7. Листування комітету з питань, що відносяться до його компетенції, ведеться від імені загальноосвітньої установи, документи підписують керівник загальноосвітньої установи та голова комітету.
7. Діловодство7.1. Комітет веде протоколи своїх засідань і загальношкільних батьківських зборів відповідно до інструкції про ведення діловодства загальноосвітньої установи.
7.2. Протоколи зберігаються в загальноосвітньому закладі до трьох років.
7.3. Відповідальність за діловодство в комітеті покладається на голову комітету або секретаря.
Лекції для батьківЗМІСТ
- Лекція 1. "Базові поняття"
- Лекція 2. «П'ять шляхів до серця дитини»
- Лекція 3. “Психологічні характеристики домінантної та партнерської сімей”
- Лекція 4. «Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною»
- Лекція 5. «Задоволення потреб дитини — важлива умова її розвитку»
- Лекція 6. «Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»
- Лекція 7. «Позитивна самооцінка – основа життєвого успіху дитини»
- Лекція 8. «Стилі батьківського виховання»
- Лекція 9. "Умови ефективного виховання в сім'ї"
- Лекція 10."Спілкування в сім'ї"
Лекція 1. Базові поняття Батьки — особи (рідні чи прийомні стосовно дитини), які забезпечують її розвиток, навчання та виховання.
Батьківство — комплекс соціальних, психологічних, медичних та інших умов, які дають родині змогу мати стільки дітей, скільки вона бажає; народжувати лише бажаних дітей та здійснювати їхнє позитивно-орієнтоване виховання
Дитина — людина віком до 18 років.
Компетентність — (лат. сотреtепіо — відповідність, здатність) — психолого-педагогічна риса, що означає силу і впевненість, джерелом яких е відчуття особистої успішності та корисності.
Кампетентнісне батьківство — впевнене виконання батьківських обов'язків, що базується на достатньому рівні психолого-педагогічних знань і вмінні їх доцільно застосовувати.
Сім'я — 1) мала соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка та жінки, їхніх дітей (своїх або всиновлених), інших осіб, пов'язаних родинними зв'язками подружжям, кровних родичів. Сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою;
2) мала соціальна група суспільства, найважливіша форма організації особистого шлюбу, що базується на подружньому союзі та родинних зв'язках, тобто взаєминах між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми (своїми або всиновленими), братами і сестрами іншими родичами, які живуть разом і ведуть спільне господарство;
3) динамічна мала група людей, котрі мешкають разом і пов'язані родинними стосунками (шлюбу, кровної спорідненості, всиновлення, опіки), спільністю формування й задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю.
Сімейне виховання — 1) більш або менш усвідомлені зусилля старших членів сім'ї, спрямовані на те, щоб молодші відповідали уявленням старших про те, якою повинна бути і стати дитина;
2) система впливів, що спонтанно склалась або була свідомо змодельована, яку дорослі члени родини застосовують з метою формування світогляду і поведінки дітей.
Українські народні прислів'я, приказки про родинні стосунки
1. Найдорожчий клад, як в родині лад.
2.Чоловік і жінка — то єдина спілка.
3. Шануй старших — молодші тебе пошанують.
4. Лаяти батька та матір погано.
5. Не ті батьки, що на світ привели, а ті, що в люди вивели.
6. Годуй діда на печі, бо й сам будеш там.
7. Усе купиш, тільки не тата й маму.
8. Не навчив батько — не навчить і дядько.
9. Шануй батька та Бога — буде тобі всюди дорога.
10. У дитини заболить пальчик, а у мами серце.
11. Який талант у матці, такий і дитятці.
12. Матір не купити, не заслужити.
13. Нема в світі цвіту цвітійшого над маківочкою, нема ж роду ріднішого над матіночки.
14. Жінка для совіту, теща для привіту, матінка рідна лучче всього світу.
15. Куля мине, а материне слово не мине.
16. Добрі діти — вінець, а злі — кінець.
17. Горе з дітьми, горе й без дітей.
18. Добрі діти — потіха, а злі – гризота.
19. Щаслива година, коли заспить вечерю дитина.
20. Малі діти не дають спати, а великі — дихати.
21. Дитину серцем люби, а руками держи.
22. Ледача дитина, котрої батько не вчив.
23. Коли дитину не научиш в пелюшках, не научиш в подушках.
24. Один син — не син, два сина — пів сина, три сини — ото тільки син.
25. Доброму сину не збирай, а ледачому не оставляй.
26. Не збирай сину худоби, а збирай йому розум.
27. Син мій, а розум у нього свій.
28. Коли хочеш з доні молодиці, то держи в їжавих рукавицях.
29. Роби, дочко, так не будеш ликом кожуха шити.
30. Спи, доню, нехай тобі доля росте.
31. Яка мати, така дочка.
32. Який батько, такий син.
Лекція 2. «П'ять шляхів до серця дитини» Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:
1. Перед вами — діти.
2. Вони поводяться як діти.
3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.
4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.
5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.
Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:
• дотик;
• слова заохочення;
• час;
• подарунки;
• допомогу.
Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо Їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли одне задоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»
Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.
Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені. мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.
Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кіль кістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.
Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.
На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.(З книжки Гері Чепмената, Росе Кемпбел «П'ять шляхів до серця дитини».
Лекція 3. “Психологічні характеристики домінантної тапартнерської сімей Експерти ООН з проблем сім’ї, американські психологи Беррі і Дженей Уанхолд за завданням ООН здійснили спеціальне психологічне дослідження й визначили ознаки домінаторної (тоталітарної) та партнерської (демократичної) сімей. Ми пропонуємо ознайомитися з основними психологічними характеристиками обох типів сімей, подумати не тільки про те, до якого типу сім'ї належить та сім'я, де ви виросли, а й про те, якого типу сім'ю створили ви. Чи є ваша родина малою структурою демократії в серці суспільства? Чи не є ваша сім'я джерелом виховання агресора — людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого? .
Характеристики домінаторної (тоталітарної) сім'ї:
• зловживання владою;
• відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей;
• наявність у сім'ї суворих правил, які мають примусовий характер;
• кожному члену сім’ї відведено певну роль, одна з них — відповідно до його статі, тобто дівчинці можна і потрібно це і це, а хлопчику — зовсім інше, адже він — хлопчак;
• відсутність розподілу обов'язків, пов'язаних із життям сім'ї;
• економічні «труднощі» не розподілено між членами сім'ї;
• відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей;
• конфлікти вирішуються за принципом: «один виграв — інший програв»;
• члени сім'ї не беруть участі у прийнятті рішень;
• батьківські обов'язки не розподілено;
• дисципліна підтримується завдяки силі та приниженню;
• зроблені помилки члени сім'ї не визнають і, пробачення не просять;
• опір будь-яким змінам;
• почуття незахищеності від образливих і насильницьких дій;
• аналізу конфліктів, що виникають, не існує;
• майже зовсім відсутні сміх і радість, проте присутній страх.
Отже, домінаторна сім'я — це сім'я, в якій проблеми не обговорюють, правила поведінки кожної особи чітко визначені. Наприклад, жінка зобов'язана відповідати за все домашнє господарство, виховання дітей, а ще й досить часто працювати. А справа чоловіка — принести в сім'ю гроші. Він сам визначає — скільки і коли. Діти не мають жодних прав. Під час розв'язання важливих для сім'ї проблем у них ніхто не питає, що вони думають. Взагалі вони не мають права на особисту думку. Що їм робити в домашньому господарстві, їх теж не питають.
Характеристики партнерської (демократичної) сім'ї:
• кооперативна структура, рівні можливості;
• відсутність секретів і таємниць;
• гнучкі правила розпорядку;
• розподіл економічної відповідальності;
• домашню роботу та обов’язки розподілено на засадах рівноправності;
• повага до особистого життя членів сім'ї;
• основою дисципліни є повага та довіра;
• батьківські обов'язки рівноправно розподілені;
• зроблені помилки члени сім'ї визнають;
• члени сім'ї почуваються в безпеці;
• конфлікти розв'язують; ,
• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають;
• сім’я — це джерело радості;
• діти заплановані й бажані.
І от уявімо собі, що ми можемо спокійно поговорити між собою про гроші, про наші батьківські обов'язки, про розподіл домашньої роботи та вибрати для себе те, що ми робитимемо без напруження, подолання внутрішнього спротиву. А ще уявімо, що мати чи батько, які помилково нагримали одне на одного, вибачилися. Підемо ще далі: уявімо, як хтось із батьків вибачився перед дитиною! Дитина цього ніколи не забуде, її повага до батька чи матері зросте. Результатом виховання в партнерській демократичній) сім'ї буде самостійна, впевнена в собі особистість, яка зможе керувати своїм професійним самовизначенням і життям.
Лекція 4. «Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною»• Почнемо з того, що відмовимося розглядати дитину як об'єкт виховання. Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є. Ставитися треба дбайливо, щоб вона розвивалася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити свою дитину та все прекрасне в ній.
• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб розвивати себе, втілювати свої можливості життя, їй потрібні визнання та підтримка близьких. Віра батьків в обдарованість дитини допомагає їй повірити в себе і виявити здібності.
• Дитинна має бути упевненою в батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.
• Формула істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».
• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.
• Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчинок. Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлопчик» можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився із сестрою іграшками».
• У спілкуванні з дитиною бажано використовувати не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де попало, а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці». Постійна мова формує образ — «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій — негативні.
• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хворобливо ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи те як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.
• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домогтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе. Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реагуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конфлікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко дитина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою — домогтись уваги дорослої людини. У цій ситуації дайте відчути, що більш ефективний спосіб привернути до себе вашу увагу — це добре поводитись.
• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви передаєте дитині своєю поведінкою, який приклад ставлення до людей, до життя ви їй показуєте.
Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»
Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкування з батьками кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.
Лекція 5. «Задоволення потреб дитини — важлива умова її розвитку» Особливу роль у формуванні особистості дитини відіграє те, наскільки задоволене її основні потреби — фізіологічні, потреби любові, безпеки і визнання. Якщо ці потреби задоволене повною мірою — дитина росте без особливих труднощів. Деривація, недостатнє задоволення будь-якої з цих потреб перешкоджає формуванню основних структур особистості (почуття особистої гідності, упевненості в собі тощо), які допомагають людині жити в гармонії з собою і довкіллям.
Розгляньмо ці потреби послідовно.
1. Фізіологічні потреби (в їжі, в сенсорній стимуляції). Коли мати годує дитину грудьми, вона не тільки забезпечує нормальне живлення її організму, а й «насичує» його життєвою силою, необхідною для подолання життєвих труднощів". Відсутність грудного молока, штучне харчування може призвести до дефіциту життєстійкості особистості.
Ніжні дотики, мамині пестощі допомагають малюкові відчути себе, пізнати межі свого тіла, яке упродовж життя залишається опорою для самоусвідомлення.
2. Потреба в безумовній любові. Потреба в батьківській любові — справді життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Якщо в перші роки життя любов батьків, забезпечу є життя й безпеку дитини, то в процесі дорослішання вона виконує функцію підтримки рівноваги внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини. Вона полягає в тому, щоб бути для когось значущим, посідати певне місце в житті і серці цієї людини. Це потреба в доброму і м'якому ставленні. Це також потреба дитини в тому, щоб у вій бачили її саму, а не когось іншого, щоб не порівнювали ні з якою іншою дитиною. Простіше кажучи, це потреба бути в очах інших людей неповторною й єдиною. Любов і прийняття людиною самої себе залежить від того, наскільки її любили і приймали в дитинстві батьки.
3. Потреба в безпеці. Діти — тендітні істоти. Вони входять у незнайомий світ, складний і небезпечний. Минуть роки, перш ніж вони стануть дорослими, знайдуть і посядуть своє місце в суспільстві.
Всі ці роки вони відчуватимуть потребу в захисті, порятунку від страху і прикрощів. Вони потребують присутності батьків, які не бояться життя, які досить стійкі для того, щоб спокійно прийняти їхні страхи, допомогти їм висловити ці страхи, навчитися дивитися в обличчя труднощам. Дітям потрібно відчувати опору в своїх рідних.
4. Потреба в повазі або визнанні. Для того щоб почуватись упевнено, відчувати свою корисність і значущість, дитині необхідно, щоб хтось схвалював й дії, визнавав досягнення, вірив у її можливості.
Важливо зазначити, що незадоволена в дитинстві потреба стає основною мотиваційною силою дорослої особистості. Наприклад, людина, позбавлена в дитинстві контакту з матір'ю, її турботи і захисту, постійно шукає захищеності в навколишньому світі: стабільній роботі, в сім'ї, у придбанні страховки і таке інше. Невизначені ситуації вона переживає надто болісно, оскільки вони нагадують дитячу травму. Вона постійно прагне заповнити дефіцит почуття впевненості.
Отже, як було зазначено, уявлення дитини про себе формуються внаслідок взаємодії з дорослими, передусім значущими і небайдужими. Близьке оточення є для дитини дзеркалом, в якому вона бачить себе, завдяки якому починає себе розуміти.
Оскільки батьки є авторитетом для дитини, їхня думка особливо не піддається критиці, багато з того, що вони кажуть на адресу дитини, автоматично стає частиною її особистості, її уявленнями про себе.
Лекція 6. «Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину» 1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.
Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.
Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.
2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдоволення її поведінкою чи карають. У неї закладається почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.
Однак батьки можуть бути емоційно-холодними, відчуженими, незрілими, всездатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчемності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.
Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, шануванням, захопленням, виконують найменші примхи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки.
3. У психології існує таке поняття як умовна любов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як нагороду тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки цінують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами комфортності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлуатувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність. Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:
• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;
• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;
• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання;
• підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізації й розвитку.
Лекція 7. «Позитивна самооцінка – основа життєвого успіху дитини» Позитивна самооцінка — основа життєвого успіху дитини самооцінка, оцінка своїх можливостей і перспектив спочатку складається на основі оцінок і ставлення батьків. Надалі дитина, сама того не усвідомлюючи. діє відповідно до батьківських прогнозів. Наприклад, твердження батька: «З тебе нічого путнього не вийде!» може запрограмувати дитину на поразку в житті. Висока самооцінка сприяє особистісному зростанню, самоствердженню дитини. Занижена або завищена заважає розкриттю індивідуальності, сприяє формуванню комплексів (неповноцінності, переваги).
У сім'ях, в яких позитивно оцінюють особистість дитини, виявляють віру в її можливості, звертають увагу на досягнення, не перебільшуючи їх при цьому, поважають її думку, надають підтримку, у неї формується висока самооцінка. Рівень домагань такої дитини, те, на що вона претендує в житті, те, чого прагне досягнути, відповідає її можливостям. У майбутньому вона зможе ставити перед собою конкретні завдання і виконувати їх.
Дитина із заниженою самооцінкою зростає в сім'ї, де байдужі до неї, втручаються в її життя тоді, коли виникають проблеми, зокрема з успішністю, а зазвичай мало цікавляться заняттями і переживаннями своєї дитини. Негативно відгукуючись про дитину, акцентуючи увагу на її помилках і поразках, порівнюючи з іншими, успішними дітьми, батьки формують негативне самосприйняття. Дитина з низькою самооцінкою не претендує на багато що в житті – ні в теперішньому часі, ні в майбутньому, не ставить перед собою високої мети, оскільки не впевнена, що зможе її досягнути, постійно сумнівається у своїх можливостях, які в реальності вищі ніж вона передбачає. Вірджинія Сатир, відомий сімейний психолог; стверджувала, що всі болі людини, її проблеми і навіть злочини - все це результат низької самооцінки, яку люди не змогли ні усвідомити, ні змінити.
x
